Лев I Данилович. Лев I Данилович: биография Князь Галиции и Волыни
князь Белзский
В иностранных источниках в связи с событиями 1299 года дважды назван «королём Руси».
Ранняя биография
Выступает на историческую сцену в 1240 году, когда Даниил вместе с ним уехал в Венгрию с целью заключения с королём Белой IV союза против монголо-татар. Впервые принял участие в военном походе в 1245 году - вместе с отцом и дядей Василько Романовичем выступил против Ростислава Михайловича , участвовал в Ярославском сражении. Для укрепления союза с Венгрией в 1247 году (по данным первоисточника в 1251) женился на Констанции - дочери Белы IV.
С 1252 года вместе с отцом воевал против монголо-татар, которых возглавлял темник Куремса. Руководя войском, полученным от отца, Лев разбил большое войско Куремсы под Луцком . Также участвовал в походе Даниила на ятвягов (1255-1256). Принимал участие в галицко-татарском походе на Литву в конце 1250-х годов.
Великое княжение
- Юрий I Львович , король Руси, наследник отца
- Анастасия (ум. 12 марта 1335), жена князя Земовита Куявского (ум. 1309/14)
- Святослава (ум. 1302), монахиня
Лев Данилович (близько 1228-1301) — галицько-волинський князь, син Данила Романовича Галицького. В 1247 (за іншими даними, 1251-52) для зміцнення союзу з Угорським королівством одружився з дочкою Бели IV — Констанцією. В 1252 допомагав батькові воювати з монголо-татарськими ордами на чолі з Куремсою. Після смерті Данила Галицького (1264) успадкував Перемишльське князівство і Львів (місто назване в честь Лева Даниловича).
Близько 1269 року (після смерті брата Шварна Даниловича) Лев успадкував Галицьке, Перемиське, Холмське, Волзьке, Дорогочинське князівства. В 1272 переніс столицю Галицько-Волинської держави до Львова.
Підтримував жваві дипломатичні зв’язки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом. Після смерті краківського князя Болеслава Соромливого (1279) Лев Данилович в союзі з чеським королем Вацлавом II намагався здобути Краків. Підтримуючи в боротьбі за краківський престол Болеслава Мазовєцького (сина сестри Предслави), вів тривалу війну з польським князем Лєшком Чорним.
Приєднав до Галицько-Волинського князівства частину Закарпаття з Мукачевом (біля 1280р.) і Люблінську землю (біля 1292р.). Докладав багато зусиль щодо створення Галицької митрополії, яка постала 1303 року, вже за його сина князя Юрія Львовича.
Такою є офіційна «біографія», що у стислому викладі подає основні події із життя одного із синів Данила Галицького. Проте літописні сторінки дозволяють простежити хід його життя дещо в іншому ключі. Там бачимо Лева зовсім не ідеальним правителем, а людиною, яка цілком відповідала часу середньовіччя. Тоді багато речей вирішувалось силою, інколи хитрістю, а ще підступом і зухвальством. Якщо у ситуацію вмішувалась жінка, то заради неї чоловік того часу був здатен на все.
Саме одруження Лева Даниловича з мадяркою дещо змінило характер князя і незабаром відбилося на його взаєминах з братами й дядьком. Під впливом жінки Лев толерантно ставився до чернечих латинських орденів, дав їм дозвіл засновувати кляштори (монастирі) спочатку у своєму уділі, а після смерті батька, 1264 року, по всій Галичині. Латинські ченці здобули рівні права з православним духовенством і з кожним роком все більше вкорінювалися на галицькому грунті. Зі своїми братами князь Лев не підтримував дружніх взаємин. Озлоблений на свого кума (хрестив Юрія Львовича), а швагра свого брата Шварна, литовського князя-ченця Войшелка Миндовговича за те, що той дав своє князівство не йому, а Шварнові, Лев на Великдень 1267 року в монастирі св. Михайла власноручно князя Войшелка вбив. Князі Василько, Мстислав і Шварно обурилися злочином брата, але проти сили Лева і його мадярського тестя виступити не наважилися. Через два роки, коли Василько й Шварно повмирали, Лев захопив від Шварнових дітей Холмщину, а в Литві засів жорстокий Тройден (батько Юрія ІІ, Тройденовича). У Володимирі тоді князював Васильків син Володимир, який за свою людяність був шанований простими людьми і боярами. Відбирати князівство у нього Лев поки що не наважувався, але підмовляв лише литовського Тройдена, так що той щорічно нападав на Володимирові землі.
У літописах є повний опис виступів Лева Даниловича проти рідних братів. Лев спеціально організував воєнну акцію проти прусаків і запросив до походу загони братів, щоб ті понесли якнайбільші втрати. Тим часом його самого прусаки вщент розбили. Володимир Василькович та Мстислав Данилович, зла не пам’ятаючи, своїми військовими дружинами звільнили Лева з сином з пруської облоги.
У грудні 1279 року Левові чи, точніше, його княгині, забаглося стати польською королевою. Унаслідок цього розпочалася десятилітня війна за краківський престол. Брати Мстислав і Володимир відмовляли Лева від такої затії. Але Лев татарським наказом змусив їх обох собі помагати. 28 лютого 1280 року поляки розгромили наших князів; Лев з неславою вернувся до Львова. За невдалий похід заплатило галицьке населення. Поляки захопили частину Галичини і все населення нещадно вимордували. Війна тягнулася 10 літ. У боях важко поранено князя Володимира Васильковича. Він передав князівство Мстиславові. Лев з сином Юрієм на вимогу Володимира присягнули, що не відберуть у Мстислава його князівства. Та не поспів Володимир умерти, як Лев з Юрієм вирядилися у похід на Володимирію. Вмираючи, Володимир наказав Мстиславові не дати Леву ні солом’яного віхтя. Облудна натура Льва і тут найшлася. Він прислав до Володимира перемиського владику Максима, щоб той його вмовив передати Мстиславове Володимирське князівство на «свічку» при гробах Данила й Шварна,— тобто передати князівство Левові, а не Мстиславові Даниловичу. Хворий Володимир сказав, що Левове князівство є три рази більше за всі інші, та що Лев також нічого не дав на «свічку» до гробу своїх братів і дядька Василька. Й нічого так Левові і не дав.
Все своє життя Лев не переставав воювати за краківський престол. З братами й братаничами розправлявся підступом, а із західними володарями перебував у приязні, бо ж споріднений був з ними через свою жінку. З того треба думати, що княгиня Констанція мала великий вплив на хід політичних справ Галичини. Що Галичина її не обходила нітрохи, це видно із того, що й сам Лев не дбав за своє князівство. Наприклад, віддав велику частину Холмщини литовському князькові Тройденові. Отже, батьківських земель не боронив, а натомість лакомився на пустий королівський титул і за нього руйнував Галичину цілі десятиліття. І тут не обійшлося без намов жінки, що титулом княгині не вдовольнялася.
Розправився Лев також з Володимировою вихованкою Ізяславою. Князь Мстислав кривдити її не хотів, а свято виконував заповіти Володимира Васильковича щодо княгині та вихованки. Вдова Володимира постриглася у черниці. З нею пішла в монастир і неповнолітня Ізяслава. Лев і Юрій використали нагоду — виманили дівчину з монастиря ніби у гостину до Львова. Під охороною Левових дружинників Ізяслава до Львова поїхала, та... в дорозі згинула безвісти...
За легендою, Лев Данилович похований у Онуфріївському монастирському храмі, що у с. Лаврів, Старосамбірського району Львівської області. До речі,він вважається і засновником цього монастиря. В останні роки життя він постригся в монахи, отримавши чернече ім’я улюбленого святого Онуфрій і поселився у святині. Ця чернеча обитель належала до володінь княжої сім’ї. Про це свідчить грамота князя Лева від 8 жовтня 1292 року. За переказами та згадками з монастирської хроніки, саме тут його й поховано.
За даними тієї самої монастирської хроніки, 1767 року всі дерев’яні споруди Лаврівського монастиря згоріли. Але вціліла мурована каплиця, у стінах якої знайшли домовини князів Лева й Войшелка. Тогочасний ігумен монастиря Волянський запросив настоятелів сусідніх монастирів і наказав відкрити цю могилу. У ній було дві домовини, вкриті товстою срібною бляхою і прикрашені вишуканою різьбою. На одній із них був напис - Лев. Щоб хтось не привласнив знайденого багатства, срібло таємно переплавили та продали, а на отримані кошти відбудували згорілий монастир. Однак істориків непокоїть один нюанс: наприкінці життя князь Лев був ченцем, а відтак його мали б похоронити, як простого смертного - в дерев’яній труні. Чому ж його поховали в дорогій домовині, нині ніхто не зможе відповісти.
Підготував Іван ДРАБЧУК, історик, член НСКУ
ЛЕВ I ДАНИЛОВИЧ (ок. 1228 – 1301) – князь Перемышльский (ок. 1240 – ок. 1301), Белзский (1245-1269), Холмский и Галицкий (1264 – ок. 1301 г., до 1269 года вместе с братьями Шварном Даниловичем и Мстиславом), князь Волынский (после 1292). Полководец и дипломат Древней Руси. Второй сын Даниила Романовича Галицкого , из волынской ветви Рюриковичей. Двоюродный брат великого князя владимиро – суздальского Александра Ярославича Невского (их матери были сёстрами, дочерями Мстислава Мстиславича Удатного), черниговского князя Романа Михайловича Старого (сестра Даниила была замужем за Михаилом Черниговским).
В иностранных источниках в связи с событиями 1299 года дважды назван «королём Галицким», хотя в отличие от отца и сына, официально никогда не короновался. Согласно "Синопсису Киевскому", Лев после смерти отца также титуловался Киевским князем, однако, согласно исследованиям Г.Ю. Ивакина, галицкие князья в указанное время Киевом не владели.
Выступает на историческую сцену в 1240 году, когда князь Даниил вместе с ним уехал в Венгрию с целью заключения с королём Белой IV союза против монголо-татар.
Лев впервые принял участие в военном походе в 1245 году – вместе с отцом и дядей Василько Романовичем выступил против Ростислава Михайловича, участвовал в Ярославском сражении. Для укрепления союза с Венгрией в 1246 году (по данным первоисточника в 1251) женился на Констанции Арпад – дочери Белы IV.
С 1252 года вместе с отцом воевал против монголо-татар, которых возглавлял темник Куремса. Руководя войском, полученным от отца, Лев разбил большое войско Куремсы под Луцком. Также участвовал в походе Даниила на ятвягов (1255-1256). Принимал участие в галицко-татарском походе на Литву в конце 1250-х годов.
После смерти Даниила Галицкого в 1264 году получил в наследство Галич, Перемышльское княжество и названный его именем Львов, а после смерти младшего брата Шварна Даниловича (ок. 1269 года) – также Холмское и Дрогочинское княжества.
Заявил о своих притязаниях на литовский великокняжеский престол, поссорился с Войшелком. Для примирения они были приглашены в гости волынским князем Василько Романовичем. Войшелк не хотел ехать, но Василько пообещал литовцу защиту, и в апреле 1267 года князь прибыл на встречу со Львом. Застолье прошло удачно, и вскоре Войшелк вернулся в монастырь, а Василько – во Владимир-Волынский. Но в эту же ночь Лев приехал к Войшелку в монастырь, предложив ему продолжить застолье. Вскоре однако между Львом и Войшелком завязалась драка, и Лев убил литовского князя.
После убийства Войшелка и смерти волынского князя Василько Романовича, Лев вновь заявил о выдвижении своей кандидатуры на литовский престол, но ничего не добился. На престол Великого княжества Литовского взошел холмский князь Шварн Данилович, а после его смерти на нем утвердился Тройден. В 1269 и затем в 1273-1274 годах вместе с братом Мстиславом Лев Даниилович пришёл на помощь двоюродному брату волынскому князю Владимиру Васильковичу в борьбе с племенем ятвягов, завершившейся "победою и честью великою ".
По некоторым сведениям, в 1272 году перенёс столицу Королевства Руси из Холма во Львов. Поддерживал живые дипломатические связи с Богемией, Венгрией, Литвой, Тевтонским орденом.
После смерти короля Польши Болеслава V Стыдливого в 1279 году в союзе с чешским королём Вацлавом II пытался захватить Краков. Так как Болеслав, приходившийся Льву свояком (жена Льва Констанция была родной сестрой Кунигунды, жены Болеслава), умер бездетным, Лев стал претендовать и на польский трон, но краковские вельможи избрали князем Лешека Чёрного. После этого Лев обратился за помощью к золотоордынскому беклярбеку Ногаю, который послал татарские войска на помощь Льву. Поход Льва на Краков был неудачен: по сказаниям польско-литовских хроник, он потерял 7 знамён, 8 тыс. убитыми и 2 тыс. пленными.
В 1281 году король Польши Лешек Чёрный в целях мести Льву Данииловичу вторгся с отрядом на территорию Галицкого княжества. Он взял город Перевореск (Пршеворск), сжег его, а всех жителей перебил. Другой польский отряд численностью 200 человек вошел в волынские земли у Берестья (Бреста). Поляки разорили с десяток сел и пошли назад. Но жители Берестья во главе с воеводой Титом, всего около 70 человек, напали на поляков, убили 80 человек, остальных взяли в плен и возвратили все награбленное. В том же году началась очередная междоусобная война между Лешком Черным, Конрадом II Черским и Болеславом II Мазовецким (последние двое были внуками Даниила Галицкого). Причём Лев Даниилович поддержал Болеслава, однако до смерти Лешка Черного новых открытых конфликтов с Польшей не происходило.
В 1283 году хан Золотой Орды Телебуга собрался в поход на Польшу и приказал Льву идти с ним. Но, узнав, что Ногай опередил его, хан остался во владениях Галицкого короля. Формально он не осаждал Львов, но не давал жителям города выйти из-за его стен за съестными припасами, отчего многие умерли от голода. В итоге за время стояния татар Лев потерял 25 тысяч человек.
Лев присоединил к Галицко-Волынскому княжеству часть Закарпатья с городом Мукачево (ок. 1280 года). Также он, воспользовавшись неразберихой правителей Польши и Чехии, покорил Люблинскую землю (ок. 1292). Ещё при жизни своего бездетного двоюродного брата князя Владимира Васильковича пытался добиться завещания его удела себе или своему сыну Юрию , но Владимир завещал свою волость Мстиславу Даниловичу, князю Луцкому. В 1289 году Владимир умер, а после смерти Мстислава (после 1292) Лев принял Волынь под свою руку. Вместе с татарами в 1287 году Лев предпринял неудачный поход на Польшу. В июле 1289 года совершил поход в Силезию, захватив богатую добычу. В 1290 году участвовал в войне Болеслава Земовитовича с Генрихом IV, князем Вратиславским.
Незадолго до смерти ходил походом на Польшу и вернулся "с большой добычею и полоном ".
Умер Лев в 1301 году, передав корону и владения своему старшему сыну Юрию.
статья добавлена
Администрацией сайта
Сын Даниила Романовича Лев был Галицким и Волынским князем. Ему приходилось бороться со множеством противников: поляками, литовцами и татарами. Этот правитель был одним из последних самостоятельных князей Западной Руси.
Ранние годы
Галицкий и Волынский князь Лев Данилович родился около 1228 года. О его детстве известно немного. Он был вторым из четырех сыновей Даниила Романовича. Первое упоминание о ребенке относится к 1240 году. Тогда он вместе с отцом побывал с визитом в Венгрии. Даниил хотел женить своего сына на дочери короля этой страны Белы и таким образом закрепить политический союз с соседом. Однако венгерский монарх отказался от предложения. И только десять лет спустя, когда Даниил побывал в Орде и снискал расположение хана, Бела IV поменял свое решение. Так Лев женился на Констанции Венгерской.
Повзрослев, наследник участвовал в нескольких военных кампаниях отца. В 1254 году Лев Данилович помогал своему тестю в его конфликте с чехами. Также сын галицко-волынского князя вел дружину в походе против ятвягов. Лев Данилович даже убил их правителя Стеикинта, принеся отцу их оружие. В то же время русские княжества зависели от татар, и Рюриковичу приходилось по приказу хана лично срывать волынские крепости.
Борьба за Галицкий престол
В 1264 году скончался Даниил Романович. Он разделил свою державу между сыновьями, дав каждому по уделу. Льву достался Перемышль. Его старший брат Шварн благодаря удачному династическому браку стал князем Литовским и в придачу получил от отца Галич и Холм. Параллельно с ними на Волыни правил их дядя Василько Романович. Лев ужасно завидовал Шварну и из-за этого пошел на настоящее преступление.
В Литве старший сын Даниила княжил вместе с братом своей литовской супруги Войшелком. Лев пригласил его на пир. Сначала Войшелк колебался, но наконец согласился приехать после дружеских заверений Василька. После продолжительного застолья правитель Перемышля убил литовца. Вот какой коварный поступок совершил Лев Данилович. Шварн ненадолго пережил своего шурина. Он скончался в 1269 году. В летописях не осталось свидетельств о характере его смерти. Так как Шварн был бездетным, все его уделы по наследству перешли к брату Льву, ставшему полноправным Галицким князем.
Литовская политика
В начале своего правления Лев оказал поддержку Болеславу в его внутренней феодальной борьбе против Воротиславского князя. Затем правитель Галича обратил свой взор на литовцев и ятвягов. Он послал против этого племени войско, которое захватило город Злину. Ятвяги не стали давать генерального сражения, испугавшись сильной русской дружины.
Вскоре Галицкий князь замирился с литовским правителем Тройденом, стал регулярно обмениваться с ним посольствами и подарками. В подобном поведении наглядно проявлялась важная черта характера этого человека, и характеристика Льва Даниловича без упоминания о ней была бы неполной: он часто менял друзей и врагов, ориентируясь только на интересы своего княжества.
Однако эта прагматичная политика имела и свои изъяны. В 1274 году хрупкий союз с Тройденом рухнул. Литовский князь отправил армию к Дрогичину. Город был захвачен, а множество жителей перебито. Лев стал просить помощи у татар. Хан Менгу-Тимур не только дал ему армию, но и повелел остальным князьям Западной Руси помочь своему родственнику.
Дружины направились к городу Новогрудку, собираясь взять важную литовскую крепость. Каждая армия шла своей дорогой. Войско Льва приблизилось к городу одним из первых. Вместе с ним был татарский отряд. Лев решил захватить крепость, не дожидаясь своих союзников. Замысел был исполнен ночью. Князь не стал уведомлять о своих намерениях союзников, несмотря на ранние договоренности. Когда к Новогрудку подошли дружины Романа Брянского и Глеба Смоленского, они и другие Рюриковичи рассердились на Льва. Князьям не понравилось, что тот не счел их равными, и разъехались по домам. После этого эпизода поход закончился.
Войны с Польшей
В 1280 году, после смерти Болеслава V Стыдливого, Лев Данилович попытался завладеть польским престолом. Однако тамошняя знать отказалась признавать его права на трон и избрала монархом племянника усопшего - Лешка Черного. Тогда князь Лев Данилович отправился в Золотую Орду к Ногаю, надеясь на помощь татар в войне с поляками. Хан действительно поддержал князя. Кроме того, восточный деспот заставил присоединиться ко Льву других Рюриковичей.
Краковский поход закончился ничем. Лев хвалился тем, что собирался дойти до столицы Польши, но вместо этого его армия принялась грабить и мародерствовать в придорожных деревнях, став уязвимой для вражеского войска. После серьезного поражения Льву пришлось вернуться на родину с пустыми руками. На следующий год уже Лешек Черный напал на Галицию, захватил город Перевореск и истребил его жителей.
Отношения с татарами
В 1283 году во владения Льва пришли татары, собиравшиеся воевать с Польшей. На запад они так и не пошли, зато стали грабить волынские и галицкие города. Орды хана Тула-Буги и Ногая убили и увели в плен около 25 тысяч человек. Многие жители Львова умерли от голода.
Еще через несколько лет, в 1287 году, русским князьям вновь пришлось идти вместе с татарами в Польшу. Лев Данилович Галицкий, как и другие его родственники, не мог бороться с ордами кочевников, поэтому покорно выполнял приказы ханов, надеясь таким образом уберечь свои земли от еще больших разрушений.
Князь Галиции и Волыни
В конце 1288 года умер Волынский князь Владимир Василькович, который приходился двоюродным братом Льву. Согласно завещанию, его престол перешел к другому сыну Даниила - Мстиславу. Лев был недоволен тем, что его младший брат в обход него получил богатое и важное княжество. Сын князя Юрий даже захватил Брест. Не желая открытой конфронтации с Мстиславом, Лев отдал своему отпрыску приказ покинуть город. Однако время вновь сыграло на руку последнему.
В 1292 году Мстислав умер, и его старший брат наследовал Волынское княжество, таким образом объединив две западные русские земли - Галицкую и Волынскую. Не прибегая к войне, князь Лев Данилович Галицкий смог восстановить державу своих предков. Он скончался в 1301 году. Умирая, правитель повелел совершить погребение без каких-либо торжеств. Монахи одели тело в простой саван и положили в руку крест.
По смерті короля Данила поділилися його сини батьковими землями. Князь Лев панував у Галичі, Дорогичині, Перемишлі й Мельнику; князь Шварно в Холмі, Белзі й Червені; князь Мстислав у Луцьку, Дубні та Стожку. Дядько їх - князь Василько, як і за життя короля Данила, так і тепер князював у Володимирі й Бересті. До князя Василька належали теж городи Любомль, Каменець на литовській границі, Кобринь, Рай, Кремянець і Всеволож.
Князь Василько в роді Романовичів зайняв тепер місце короля Данила, став головою всіх Романовичів.
Князь Лев по батьковій смерті перейшов був жити зі Львова до Галича. Та не сподобалося йому тут.
Він говорив до дворецького:
Не любо мені жити в Галичі. Мій батько радніше жив у Холмі, як у Галичі, так і мені миліший Львів, як Галич.
І князь Лев став приготовляти Львів, щоб був відповідний на столицю князя. Терем, що його побудував був на горі король Данило, поширив, прикрасив і сильніше укріпив. Під горою побудував собі другий, т. зв. літній терем. Довкола просторого майдану в середині города побудував будинки на крамниці. Для жінки побудував церкву латинського обряду, а при ній дім для пароха цієї церкви.
На вістку, що князь Лев переносить столицю з Галича до Львова, стали туди зїздитися і тут поселюватися ремісники свої й чужі. З чужинців найбільше приїздили німці.
Одного дня з"явилося в князя Льва дивне посольство.
Були це люди з довгими чорними бородами, каблукуватими носами й темного кольору обличчям.
Провідник цих людей говорив до князя Лева:
Славний і могутній княже! Ми, вірмени геть із-далека, з Азії. Нас там переслідують чужинці, за віру, хочуть нас вигубити. Отже приходимо до тебе, щоб ти дозволив нам у твоїх містах, головно тут у городі Львові, поселитися.
Князь Лев спитав:
А ви якої віри і чим займаєтеся?
Ми християни, як і ви, тільки наш обряд трохи відмінний від вашого. З нами є й наші священики. Займаємося ж ми здебільша купецтвом.
Це добре, - сказав князь Лев, - що ви християни. Що ви іншого обряду, це ніщо! У мене тут у Львові й по інших городах є теж християни інших обрядів, найбільше ж латинників. Добре, я дозволяю вам тут поселитися.
І велів печатникові Захарії Витановичеві списати грамоту про дозвіл поселятися вірменам по городах, правитися своїм правом, вільно будувати свої церкви і відбувати богослуження в своїм обряді.
Князь Лев загосподарював свою державу і укріпляв городи. Будував церкви й манастирі, щоб духовенство й черці дбали про поглиблення християнської віри.
І стала держава підійматися з руїни, завданої татарами. Татарські хани не йшли тепер за Дніпро, бо в них самих була колотнеча. А західні сусіди давали спокій князеві Львові, бо знали, що він у кожній хвилині може покликати татар собі на поміч.
Було це з початком 1270 р. Князь Шварно важко занедужав і прислав до князя Льва посла з листом.
Приїдь, брате, - писав князь Шварно. - Я недужий, і то так важко, що ледве чи вже підведуся з постелі. Приїдь у Холм, я хочу тобі передати по моїй смерті Холм, Червень і Белз.
І князь Лев поїхав. Застав ще князя Шварна живого.
Князь Шварно передав йому свій заповіт, що вже був списаний, і по трьох днях переставився.
У місяць по смерті князя Шварна переставився теж і князь Василько Романович. Князь Володимир Василькович розіслав гінців з сумною вісткою до всіх князів роду Романового й до задніпрянських князів.
Похорон був величний, бо син Володимир не щадив коштів на батьків похорон. Тіло князя Василька положили в церкві Пресвятої Богородиці, в єпископії Володимирській.
Тепер верховним князем над усіма Романовичами став князь Лев Данилович.
Було це 17 грудня, на св. Даниїла пророка, в неділю. Князь Лев з княгинею Констанцією був у єпископській церкві, де правилося поминальне богослуження за його батька, короля Данила.
Саме скінчилося богослуження. Князь Лев подався назад у свій терем на горі. Зима почалася скоро, і увесь Львів білів уже під снігом.
Гарно різьблені залубні мчали швидко вулицями Львова.
Як гарно тепер, як у казковій країні! - сказала княгиня Констанція.
У вас на Угорщині немає таких гострих зим, як у нас. - сказав князь Лев.
Це правда, у нас тепліше, і гарна наша країна, але й тут гарно. Я вже звикла до галицького підсоння.
Серед такої розмови заїхали на замкову гору перед терем.
Тут зараз приступив до князя Льва дворецький Василько Семкович і сказав князеві:
Пригнав гінець із Кракова, каже - з важною вісткою.
Князь Лев спитав:
А де ж він?
Жде в гридницї.
Хай зараз явиться в мене.
Ти від кого? - спитав князь Лев, тільки побачив його.
Від Мартина Бохенського, княжого стольника, - відповів отрок, кланяючись князеві, і зараз подав йому листа і сказав ще: - Князь Болеслав помер.
- Іди спочинь, а я тимчасом прочитаю, що пише пан Мартин.
А пан Мартин писав:
Ласкавий і мудрий княже! Доношу Тобі, що князь Болеслав помер, і як знаєш, безпотомно. Треба Тобі якнайскоріше здобути краківський престіл, що Тобі його покійний князь Болеслав обіцяв. Нас тут більше, Твоїх прихильників, і ми всі будемо старатися з"єднати Тобі краківських панів. Спішися, ласкавий княже, бо поспіх тут рішає. Це пишу я, Твій вірний і щирий прихильник, і кланяюся Тобі низько.
Князь Лев прочитав листа і сховав його між важні грамоти, і негайно післав гінця до князя Юрія.
Приїжджай, сину, з дружиною великою, рушаю на Краків! Болеслав помер! - писав йому.
Князь Юрій прибув незабаром у Львів до батька із своєю дружиною.
Рушили в похід.
Коли військо перейшло в межі Краківського князівства, князь Лев, отаборившись, післав гінця до Мартина Бохенського в Краків, щоб цей подав відомість, як стоїть справа.
До тижня дістав князь Лев відповідь:
Не можна вже нічого зробити! - переказував пан Мартин. - Більшість панів заявилася проти Тебе, милостивий княже!
Князь Лев став радитися з сином, що йому діяти. Князь Юрій радив вертатися.
- І я так думаю! - сказав укінці князь Лев. - Одначе за страту зажадаю окраїнних городів і, силою їх добуду, як не дадуть.
І князь Лев рушив на Краків. Але похід не вдався. Ні з чим мусів вернутись у свою землю.
Тепер князь Лешко, вибраний краківським князем, пішов із помсти на Галицьке князівство, здобув город Переворськ, побив у ньому всіх людей, забрав багато добичі, а город підпалив, і вернувся назад.
Польські князі Болеслав, князь Плоцький, і Конрад, князь Черський, посварилися тимчасом і виповіли один одному війну. Болеслав попрохав помочі у Лешка, князя краківського, і його брата Володислава Локетка, князя Сєрадського, а Конрад звернувся за підмогою до князя Володимира Васильковича, двоюрідного брата князя Льва.
І зараз став князь Володимир готуватися до походу. Негайно післав теж до свого небожа, князя Юрія Львовича, щоб і він дав поміч. І вислав усе військо під проводом досвідчених воєводів.
Ще перед походом вислав він був посла до князя Конрада, що заявив:
Так тобі каже брат Володимир: Я радо поміг би тобі помститись за зневагу, однак не можу, бо нас тривожать татари.
Сказавши це, посол стиснув князеві руку. Він дав цим знак, що не хоче говорити до нього при всіх боярах. Князь Конрад зрозумів його і вийшов із ним.
Тепер посол сказав:
Мій князь і я знаємо, що між твоїми боярами є невірні тобі, тому так сказав я при всіх. А тут тобі ось що переказує князь Володимир: "Готуйся сам і човни приготовляй до плавби на Вислі, а військо буде в тебе завтра".
Конрад зрадів і велів готувати човни і сам став готуватися в похід. Як прийшли українські полки, перевезлися через Вислу і рушили у дальший похід. Князь Конрад минув Сохачів і повів усе військо до города Гостинного. Город узяли приступом. Узяли багато полонених і різних припасів.
Князь Конрад задоволився цим. Казав:
Буде з мене. Болеслав дуже любить цей город, то це його дуже заболить.
Українське військо вернулося ціле й здорове, бо згинули тільки два дружинники: один прусак родом, а другий боярський син, Рох Михалевич.
Князь Володимир дуже радів, що і військо ціле, і Конрадові поміг змити зневагу.
Зібравши по смерті князя Шварна під своєю рукою всі землі Галицького князівства, став князь Лев заходитися невсипуще коло того, щоб скріпити свою державу, відбудувати зруйновані городи й села.
Найважніше, - говорив він, - щоб хлібороб міг спокійно й безпечно орати поле, а в городах, щоб розвивалися промисел і торгівля.
Так і робив. Хлібороб міг спокійно тепер орати поле і збирати жниво, а городи залюднювалися ремісниками й купцями.
Найбільше ж дбав князь Лев про свій улюблений Львів.
Побудував тут просторі, доми на крамниці і ремісницькі варстати, що їх за оплатою винаймав і своїм і чужим, купцям і ремісникам.
І забудбвувався Львів щораз більше, щораз краще.
Також дбав князь Лев дуже про своїх дружинників.
А вже найбільше заходився князь Лев коло будови церков і манастирів. Для манастирів і церков не щадив він дарів - обдаровував щедро землями й грішми.
Ішли роки за роками, прийшла старість. Князь Лев не почувався вже в силах правити державою. Одного дня покликав він до себе дворецького Юрка Дмитровича і сказав йому:
Пішли гінця до мого сина, князя Юрія, нехай приїздить якнайскоріше, маю йому важне сказати.
І князь Юрій приїхав у Львів.
Коли князь привітався з батьком, цей сказав йому:
Тепер спочинь з дороги і покріпися, а ввечорі поговоримо про дуже важні справи. І ввечорі говорив синові:
Сину, ти вже старший, уже за рік буде тобі сорок років. Ти в силі віку, а я старіюся, немощію. Почуваю вже, що не моя сила правити державою. Не легке було моє життя, не одно, що хотів я осягнути, не осягнув, не один промах зробив я, не один гріх маю на душі - тепер пора мені відпокутувати мої гріхи. Я, сину, вирішив іти в манастир, а владу в державі передаю тобі. Знаю, що ти добрий і розумний володар, бо бачу, як правиш у себе. Тому спокійно передаю владу в твої руки, певний того, що ти не вменшиш того, що я придбав, а ще прибільшиш. Князюй, хай тобі Бог допомагає!
Зворушений син сказав:
Тату, коли така ваша воля, я буду правити всією Галицькою державою, але разом із вами. Навіщо вам іти в манастир? Я потребуватиму вашої поради.
Ні, сину, - відповів твердо князь Лев, - я рішився, й не відкличу того, що сказав.
